Це вже стало хорошою звичкою: коли мандруєш Україною на авто, закладати кілька додаткових годин, щоб побачити різні цікавинки, які знаходяться по дорозі. Наприклад, нещодавно ми побували у Чернівцях і дізналися багато цікавих історій про викладацтво Франка і легендарні бутерброди. А тепер вирушаємо у подорож Вінничиною.
Це вже стало хорошою звичкою: коли мандруєш Україною на авто, закладати кілька додаткових годин, щоб побачити різні цікавинки, які знаходяться по дорозі. Наприклад, нещодавно ми побували у Чернівцях і дізналися багато цікавих історій про викладацтво Франка і легендарні бутерброди. А тепер вирушаємо у подорож Вінничиною.
Їхали ми через Білу Церкву й у нас, звичайно, виникло логічне питання — де вона, головна біла церква цього міста? Тож бачимо міст через річку Рось (там чудовий краєвид, рекомендую!), а ось і церква: біла і, судячи з вигляду, католицька. З іншого боку ще одна — православна. Такі собі релігійні ворота. Дорогою в центр міста ми побачили ще декілька білих церков, тому найголовнішу ми не знайшли. Проте знайшли величезну вподобайку (замість звичного нам серця) як частину знаку «Мені подобається Біла Церква».
[gallery id="4196"]
Далі була Вінниччина, яка вже багато разів нами їжджена-переїжджена. Але ми дотримувалися правила обирати нові шляхи, тож отримали несподівану мандрівну винагороду! Зветься вона Іллінецька астроблема (від грецьких слів «зірка» і «рана»). Тільки-но уявіть: 400 мільйонів (!!!) років тому врізається в нашу планету, яка ще й не стала Землею, скеля розміром, як вважають, метрів зо триста і вагою під сорок мільйонів тонн. Ця скеля робить дірку в поверхні діаметром 7 кілометрів. Поки вона летіла в атмосфері, то добряче розігрілась, й щось там відпало над сучасною Скандинавією. Але усе найцінніше «поцілувало» нашу рідну землю і за декілька років застигло. Ядро цього метеориту, за думкою вчених, знаходиться на глибині 700 метрів, але і на поверхні знаходять імпактні алмази і, важко повірити, найбільший у світі агат! Уявляєте, що може нас очікувати там, біля ядра метеориту? Я для вас хрестик на карті поставив, кому цікаво — заїжджайте, це ось тут.
[gallery id="4195"]
У кожні часи на благодатній землі Вінниччини були свої зодчі-меценати, які визначали, яким буде обличчя їхнього міста чи, навіть, цілого регіону. Помітний внесок у цю справу зробили представники польського шляхетського роду Потоцьких. Навіть у невеличких населених пунктах, як от сусідні Сокілець і Печера, можна натрапити на споруди неймовірної краси, що пов'язують із Потоцькими. Подивіться на комплекс млину і родинний склеп Потоцьких XVII—XIX ст.. В останньому наразі розташовано римо-католицьку парафію Св. Андрія Боболі (1591—1657). Якщо вам пощастить, і ви потрапите в середину приміщення, то попросіть показати вікна зі спеціально встановленими скельцями, які розташовані так, аби відбивати сонячне світло і освітлювати найтемніші закутки храму-усипальниці.
[gallery id="4194"]
Один із Потоцьких, той, що Стефан, одружився на доньці волоського феодалу Єремії Могили (родич Петра?) й в якості весільного подарунка отримав від нього замок. Згодом заснував тут місто і назвав його на честь тестя — Могилевом. Тривалий час місто носило назву Могилів на Дністрі, а з початку ХХ століття почало називатися Могилів-Подільський. Заїдьте на набережну біля торговельного центру «Вацак», помилуйтеся краєвидами українського і молдавського берегів Дністра, здивуйтеся безглуздій величині будинків циганських баронів і архітектурним смакам українських митників, запитайте, чиє воно ото червоне Мазераті, припарковане коло центрального входу. Вам скажуть, що то Вацак. Його дуже багато в Могильові: він і парк збудував, і набережну, і навіть танк зняв з постаменту, відвіз на танкове СТО, реставрував і поставив назад, на оновлений постамент (треба ж таке вигадати!). Дехто з місцевих каже, що коли так піде далі, то тестю Потоцького доведеться поступитися, а місто жартома (чи ні?) між собою вже називають Вацак-Подільський.
[gallery id="4197"]
І якщо вже вас занесло сюди, на кордон з Молдовою, протягніть ще трошки на захід, Через Нимію і Серебрію, до села Лядова. Тут на кручі зачепився Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир. Усікновенський, бо це про те, що Іоану Предтечі голову відтяли. Відповідне зображення когось із архангелів (бо з крилами), схожого на Ісуса, який тримає чашу із головою Іоанна, розміщено над головними ворітьми монастиря. Місце стародавнє, засноване Антонієм, в майбутньому Печерським, тим, що є також одним із засновників Києво-Печерської Лаври. Місця тут завжди були неспокійні, тому в локальній братській кісниці багато черепів зі слідами насильницької смерті. Монастир відбудовується завдяки організаторським талантам нинішнього настоятеля (також Антонія), але руйнівні сили природи інколи перемагають і підйом на вежу-дзвіницю наразі закритий на реставрацію. Але нам пощастило, ми приєдналися до групи якихось ну дуже модних паломників із Одеси і нам дозволили не лише піднялися на гору, а й і побити в дзвони. Коли будете бити по головному дзвону, прикладіться до нього чолом, відчуйте його тональність і тремтіння металу. Місцеві монахи стверджують, що ця вібрація у поєднанні із молитвою має лікувальний ефект. Не вірите? Приїздіть і переконайтесь!
Ще одне місце, де ви побачите безліч захоплюючого і дивовижного — Дністровське Пониззя. Читайте мою історію про подорож Дністровським Пониззям і гайда мандрувати Україною!
Автор: Олексій Сивак
Поділитись у Facebook
Поділитись у X