Поступово невелика церква розбудовувалася: перша велика перебудова мала на меті нові приміщення для братства, але вже друга – у 1700 році – була пов’язана зі змінами у церковному устрої. Дивиною став факт добудови так званого верхнього храму, він буд католицьким. Отже, в одній церкві існували два «табори», до того ж, достатньо довгий час та без жодного конфлікту.
На початку XIX століття храм отримав дзвінницю та останню прибудову – на західному фасаді. Собору Різдва Христового випала щаслива доля і у часи війни: у 1937 році його відреставрували і німці не зруйнували жодної будівлі комплексу. Але за радянських повоєнних часів приміщення були зачинені та потроху руйнувалися, до того ж, варвари вкрали золоті хрести та багато інших принад, що коштували великих грошей.
Наразі собор отримав нове життя – наприкінці XX сторіччя його було передано громаді вірян. Поступово ця пам’ятка архітектури, що дозволяє прослідкувати історію та побачити архітектурні родзинки, набуває своєї первозданної краси та величі.
