Цікаво, що у різні періоди свого існування він був не тільки релігійним центром, а декілька разів за всю довжелезну історію ченці виходили з печер – і монастир тимчасово припиняв своє існування. Але є щось святе у самій місцині, тому і зараз там є люди, що присвячують своє життя служінню Господу.
Для нинішніх людей є дивним, що приміщення у скелі доповнені сучасними засобами, що дозволяють ченцям жити у комфорті, але найбільшу цікавість викликає одна з келій – приміщення для відлюдника. Тут все майже так, як було кілька сторічь назад, а атмосфера дозволяє забути про світ за спиною. Чудові краєвиди з терас монастирю – подарунок тим, хто сюди приїде. Місцина дає змогу дихати на повні груди, на деякий час опинитися наодинці зі своїми думками та помолитися.
На території монастирю є діючий храм, що пережив багато неприємних моментів, але сьогодні може похвалитися відновленими стінами та куполами. Туристи оминають ці місця, бо для того, щоб дійти до монастиря, треба докласти зусиль: тут немає асфальту та інших благ цивілізації, а натомість є неперевершена атмосфера спокою, миру та тепла. За легендою, у 1920 році у ніч проти Святого Миколая над монастирем засяяв хрест із зірок, і саме з тих пір він і став Свято-Миколаївським.
