Споруджений за часи князювання Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого, Софійський собор мав непересічне значення духовного, політичного та культурного центру. Тут знаходилася митрополія, відбувалися церемонії посадження на великокняжий престол і посвячення в митрополити; приймали іноземних послів і укладали найважливіші угоди; функціонували унікальна бібліотека та скрипторій, де велося літописання, працювали перекладачі і переписувачі книг "від грек на слов'янське письмо".
Щодо датування зведення Софії Київської до сих пір не вщухають дискусії, що дають хронологічний розкид від 1011 до 1037 рр. Назву собору пов'язують з релігійним тлумаченням грецького слова «софія» (мудрість), що розуміється як Премудрість Божа.
Початкові розміри собору в плані 43х56 м, висота від підлоги до зеніту центрального купола – 29 м. В 1685-1707 рр. він був перебудований в стилі українського бароко. Тоді ж була зведена триярусна кам'яна дзвіниця. У 1852 році в спорудженні з'явився четвертий ярус і висота дзвіниці становила 76 м. У її другому ярусі зберігся дзвін XVIII в. вагою 800 пудів.
Всередині собору до теперішнього часу вціліло 260 м2 мозаїк і близько 3000 м2 фрескового живопису. Добре збереглася мозаїка в центральній апсиді – зображення богоматері Оранти; під нею – багатофігурна композиція «Євхаристія» і зображення Отців Церкви. Особливу цінність серед фресок представляє груповий портрет сім'ї Ярослава Мудрого. Тут можна побачити і саркофаг Ярослава Мудрого.
Унікальним джерелом історії Київської Русі є написи на стінах Софії – графіті.
