Але окрім Миколи Гоголя, якому тут споруджено пам’ятник, визначною постаттю в історії Диканьки був Василій Кочубей – Генеральний писар Війська Запорозького. По ньому у селищі залишилось безліч пам’яток, вартих відвідування. Палац Кочубеїв, на жаль, не пережив добу революцій, і про нього нагадує лише Тріумфальна арка. Вона зведена 1812 року і присвячена поразці Наполеона у війні.
Перлиною тутешніх країв є Бузковий гай, висаджений за наказом Віктора Кочубея на місці кар’єру. Щороку у травні сотні туристів приїжджають сюди помилуватися цією красою. За легендою, Віктор мав надію, що аромат квітів бузку вилікує від туберкульозу його дочку Ганнусю. На жаль, надії батька не справдились.
Ще однією дивовижною пам’яткою природи є Кочубеївські дуби. Від колись величезної діброви збереглося лише чотири дуби-велетні. Вік їх сягає 600-800 років. Саме ці дерева описав Олександр Пушкін у своїй поемі «Полтава». Цікаво, що сам поет ніколи не бував у Диканьці, а уявлення про селище мав із розповідей Наталки Кочубей.
Поделиться в Facebook
Поделиться в X
Отзывы
Диканьку розрекламував сам Гоголь у повісті "Ніч перед Різдвом". Фільм, знятий за повістю вийшов настільки гарним, а герої його - настільки колоритні, що я з дитинства мріяла побувати в цих магічних місцях. Але тут і подивитися є що! Мені сподобалася арка -Тріумфальні ворота - не тільки в Парижі, виявляється, у нас є свої! Скромніші, правда, але ж єдині в Україні! А на завершення екскурсії, ми хотіли пообідати "У Солохи", але ця корчма виявилася настільки популярною, що замовляти столик потрібно заздалегідь.