Історія почалася у далекому 1943 році. Він - італійський військовополонений солдат, вона - українка, вивезена на примусові роботи. Луїджі Педуто і Мокрина Юрзук познайомилися в австрійському таборі для військовополонених. Луїджі потайки від наглядачів шив для неї хусточки. Мокрина ділилася з ним мізерним пайком в їдальні. Вона не знала італійської, він вивчив лише кілька слів російською.
У травні 45-го радянські війська їх звільнили. Здавалося б, ось-ось настане щасливе сімейне життя. Луїджі хотів забрати Мокрину до себе, та йому відмовили. Тоді сам був готовий переїхати в Радянський Союз, та йому заборонили. Так їх шляхи розійшлися. Але Луїджі пам'ятатиме українську красуню з ямочками на щоках все життя ... І знайде її лише через 60 років. Вони зустрінуться в 2004 в студії телепрограми «Жди меня», щоб розповісти всім, що любов більша за відстані, довша за час і сильніша за війну.
Приїхати до Києва, на церемонію відкриття монумента, в свої 93 роки Мокрина Андріївна не змогла. А от сеньйор Луїджі навіть виступав, не стримуючи сліз: нам в школі вчитель говорив, що навіть якщо у вас в житті будуть труднощі, важкі часи - потім завжди буде нагорода. Ось зараз мені здається, що я отримав цю нагороду!
Ця історія, урок для всіх нас - ніколи не здаватися, впевнено йти до своєї мети, завжди вірити в себе і свої сили.
Поділитись у Facebook
Поділитись у X