Мовчанський монастир

Будівля старовинного монастиря має неординарні особливості, рідкісні для української архітектури. Собор належить до типу багатофункціональних культових споруд, пристосованих до оборони, які називають «церквами-фортецями».

Історія заснування Мовчанського монастиря сягає у далеке XV ст. У 1405 році за 20 верст на схід від Путивля, на місці, де з'явилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, виник невеликий монастир, що називався Молченською (Мовчанською) Різдва Богородиці пустинню.

Протягом 1602-1604 років було зведено муровані укріплення – і обитель стала справжнім оборонним форпостом. Монастир був могутньою фортецею, в якій неодноразово знаходили прихисток ченці та місцеві жителі.

Наприкінці XVII ст. монастир пережив різні етапи реконструкції та занепаду, у першій половині XX ст. обитель закрили, а ченців розігнали. У революційний період приміщення монастиря використовували як дитячий будинок, сільське профтехучилище та військовий завод. Діяльність цих закладів довела чудову пам’ятку архітектури до катастрофічного стану.

З 1960 року в монастирі проводились реставраційні роботи, а вже через 17 років тут був створений Державний історико-культурний заповідник. Хоча за радянських часів на реставрацію було витрачено мільйони рублів бюджетних коштів, жодна з пам'яток не була виведена з аварійного стану.

У 1987 році, коли руїни Мовчанського монастиря стали частиною Путивльського історико-культурного заповідника, почалося його відродження. У 1992 році будівлю повернули в лоно церкви. Тут розмістився чоловічий монастир, а з 1997 року, за рішенням Синоду Української православної церкви, статус монастиря був змінений на жіночий.