Від с. Великі Будки, скіфські могильники закінчуються великим некрополем біля с. Вовківці. За даними археологічних розкопок, скіфським племенам була властива неоднорідність культур та етнічних груп, тому поряд зі скотарством, притаманним власне скіфам-кочівникам, у похованнях-могилах знайдені унікальні золоті прикраси характерного скіфського «звіриного» стилю, великі ритуальні бронзові казани, тисячі предметів виготовлені з золота, срібла, заліза тощо, що свідчить про наявність гірничо-металургійних технологій.
Створення могил скіфами — це їх будівництво з вальок на місці поховання. Знатних небіжчиків-царів ховали глибоко під землею (до 15-20 метрів від рівня поля), у видовбаній глиняній печері. Забивали вхід камінням, а над місцем поховання із земляних вальок споруджували «піраміду». Могила будувалася із пластів дерну, вальок із суміші землі та трави, очерету. Будівельний матеріал брався із болотистої місцини, заплав річок та перевозився на відстані до 5-10 кілометрів. Інколи пагорби обкладались кам'яною крепідою, а потім знову шарами вальок.
Посульська група поховань скіфських воїнів-дружинників VI-V ст. до н.е. є «царським» цвинтарем – тобто це кургани представників племінної знаті та вождів.
