Його відкрили за ініціативи поміщика Івана Гудим-Левковича у 1794 році на місці однойменного дерев’яного храму, який згорів під час пожежі. Він має унікальну архітектуру, що відображає перехід від пізнього бароко до класицизму і побудований у формі корабля. Це є символом того, що церква веде людину через бурхливу річку життя до спокійної гавані. На другому поверсі знаходились житлові приміщення з каміном. Монастир мав досить багате оздоблення в інтер’єрі. Але з приходом радянської влади його було розграбовано, а з 1936 року храм закрили і використовували для зберігання зерна. Згодом його передали школі, потім хотіли відкрити в приміщенні музей побуту і народної творчості. Останні десятиліття 20 століття монастир стояв закинутим доки в 90-х роках його не відновили.
Поряд з храмом знаходиться 2 монастирських комплекси, каплиця та меморіальні хрести на честь ктиторів храму і жертв німецьких розстрілів під час війни.
На території Спасо-Преображенського монастиря діє притулок для котів.
Також тут проживає 30 ченців, які в 2019 році зняли про своє життя в монастирі фільм «Тиша».
