Залишки цих будівель можна і зараз відшукати у хащах за 300 метрів від величного напівзатопленого фрагмента наземного тунелю, який мав назву титул №6. Звідси бетон по канатній дорозі подавали у тунель, який поступово занурювався під землю в бік Дніпра. Збереглося 700 метрів цього тунелю, порослого мохом, портал якого оточено водою, але якщо підійти до титулу №6 зі сторони Дніпра, то можна прогулятися по його верху.
Недалеко від клубу юних моряків — напівзруйнована будівля душкомбінату та велетенський колодязь, засипаний сміттям. Це шахта , що веде до зануреного на глибину кесону. Десь там під землею знаходиться 240 метрів тюбінгового тунелю, що мав з’єднатися з титулом №6 з одного боку, а з іншого з підрусловим тунелем, який почали будувати на острові Водників.
На початку війни будівництво законсервували, тюбінги та прохідницькі щити затопили, обладнання засипали землею. В 1946 році була спроба відновити будівництво, але потім добудову тунелів визнали недоцільним, обладнання та тюбінги, які вдалося відкопати використали на будівництві київського метрополітену. Довгий час споруди південної підруслової залізниці стояли як нагадування про грандіозне будівництво, а у 1974 році після пуску Канівської ГЕС були затоплені.
Поділитись у Facebook
Поділитись у X